Скрижалі. Апатія замість Опатії

Наприкінці січня 1994 року в Манчестері відбулося жеребкування кваліфікації Євро-1996. Збірна України, яка нарешті дочекалася можливості дебютувати в офіційних змаганнях і була посіяна в престижний другий кошик, отримала в суперники Італію, Хорватію, Литву, Словенію та Естонію. Було визначено 11 фіксованих дат, в які мали відбутися відбірні ігри, а на погодження календаря відведено 60 днів.

Представники нашої, 4-ї групи довго не могли домовитися, кожен тягнув ковдру на себе. Заключну, вирішальну зустріч представників шести асоціацій було призначено на 14 березня. А її місцем обрано Опатію – невелике хорватське містечко на півострові Істрія.
 
Проте представники ФФУ на зустріч не з'явилися. І Україна ще перед стартом отримала прокол – три заключні поєдинки їй належало зіграти на виїзді проти команд Литви, Словенії та Італії.

«Подумаєш, календар, – відмахнувся перший президент федерації Віктор Банніков. – Кількість очок залежить не від календаря, а від якості гри». І щоб перевірити цю якість, того ж дня вирушив до Хайфи, де синьо-жовті мали проводити спаринг з ізраїльтянами.

Звичним вже стало те, що довелося укладатися в жорсткі часові рамки – матч на клубному стадіоні місцевого «Маккабі» відбувся лише через три дні після чергового, всього другого у весняній частині, туру національної першості.

Звичним було й те, що у складі знову не знайшлося місця легіонерам. Хоча Олег Базилевич не приховував, що був не проти скористатися послугами одесита Сака. Але Сак поїхав до московського «Спартака», як і ще один кандидат у збірну Тернавський.

Пряниками з-за перебрика намагалися спокусити і дніпрянина Михайленка. За ним спеціально приїхав земляк – Євген Кучеревський, який працював на болотах. Однак Михайленко на обіцянки не повівся і розповів про полювання на нього своєму клубному наставнику Миколі Павлову. Ну а той доповів Базилевичу.

«Це безпрецедентний факт в історії світового футболу, – гнівався Олег Петрович. – Інакше як футбольним гангстеризмом його назвати не можна. Здивування та обурення викликає те, що такі непристойні вчинки дозволяє собі виходець із України».

І Михайленко, як і ще п'ять гравців «Дніпра», вирушив до Ізраїлю. Компанію їм склали четверо киян, двоє одеситів, один донеччанин. Плюс воротар Тяпушкін з тернопільської «Ниви» і Турянський з Юрченком з «Прикарпаття», який виступав у першій лізі. Подейкували, що керівництво останнього було настільки вдячне Базилевичу, що обдарувало його двома хутряними шапками виробництва місцевої фабрики.

Чемпіонат Ізраїлю перебував у розпалі, футболісти були у тонусі, тому не дивно, що матч пройшов із помітною перевагою господарів. А нашим явно не вистачало ігрової практики. Тим не менш, долю зустрічі вирішив один точний удар, якого було завдано, з ствердженням очевидців, з безпричинно призначеного вже на 15-й хвилині пенальті.

Втім, підопічні Шломо Шарфа ще неодноразово могли вразити ворота Тяпушкіна, але голкіпер українців діяв блискуче. А могло все завершитися і нічиєю, якби місцевий арбітр Дауд Сухіль незадовго до перерви призначив очевидний, знову ж таки, за словами членів вітчизняної делегації, 11-метровий у ворота Гінсбурга за знесення Похлебаєва. Але не призначив. І синьо-жовті програли (0:1).



Проте Базилевич був задоволений тим, що йому вперше пощастило, як він сказав, зібрати під прапором національної команди гравців чотирьох провідних клубів країни. І водночас нарікав, що досягти бажаного рівня функціональної та психологічної підготовленості футболістів не вдалося. Як не вдалося провести хоча б короткостроковий збір перед візитом на Землю Обітовану.

На жаль, не обійшлося і без гіркоти. Поспостерігати за грою співвітчизників до Хайфи з'їхалося чимало українців, які виступають за місцеві клуби – Баль, Краковський, Тищенко, Гецко, Кандауров, Кудрицький.
 
Зустрілися, поспілкувалися, а після матчу поспішили до місць призначення. Колишній гравець «Дніпра» Микола Кудрицький сів за кермо та взяв курс на Тель-Авів. А близько п'ятої ранку його не стало. Заснувши, він втратив керування автомобілем і розбився…

До стартового поєдинку з Литвою в кваліфікації Євро-1996, призначеного на 7 вересня, залишалася ще безліч часу. Але у планах збірної України значився лише один контрольний матч – 25 травня з командою Білорусі на Республіканському стадіоні у Києві. Цей матч Базилевич назвав генеральною репетицією перед дебютом в офіційних змаганнях. І пообіцяв залучити до участі у ньому легіонерів.

Але легіонер виявився лише один – новоспечений спартаківець Сак. Міг бути і ще один – досвідчений Литовченко, який на той час перебрався з «Борисфена» до віденської «Адміри». Однак він травмувався. До того ж захворів Похлебаєв, зламав руку і був загіпсований Леженцев. І до початкового списку з 23-х виконавців (сім із них представляли «Дніпро», а п'ять – «Динамо») довелося вносити корективи.

«Шахтар» у компанію до свого єдиного представника Попова делегував Матвєєва, а шепетівський «Темп» – вихованця казахстанського футболу Скаченка, який розпочинав свій шлях у «Тракторі» з Павлодара. Скаченко, здобувши українське громадянство, дебютував під синьо-жовтим прапором.

Білоруси також недолічилися кількох важливих виконавців (Зигмантович, Алейніков, Антонович, Шанталосов, Мархель). Проте, маючи в середній лінії таких гравців, як Метлицький, Белькевич та Герасимець, досить швидко перехопили ініціативу після стартового тиску господарів. А під завісу першого тайму вийшли вперед – Белькевич скористався помилкою Василитчука з тернопільської «Ниви».

Після перерви підопічні Базилевича заграли потужно, швидко, агресивно. Шанси відзначитися мали Скаченко, Михайленко, Леоненко, у штангу поцілив Ковалець. Зрівняв рахунок на 62-й хвилині Леоненко, реалізувавши розіграш вільного удару з меж карного майданчика гостей. А незабаром Беженар забив із 11-метрового, призначеного за фол на Ковальці. Крапку ж у матчі поставив Михайленко (3:1).

«Спаринг виправдав надії – як з точки зору видовищності, так і організації гри з боку обох команд», – визнав Олег Базилевич. І повідомив, що вже найближчим часом його команда проведе ще одну товариську зустріч – зі збірною Болгарії, учасницею чемпіонату світу в США. А значить, буде ще одна репетиція.

ІЗРАЇЛЬ – УКРАЇНА – 1:0
15.03.1994. Хайфа. Стадіон «Кіріат Елезер». 17 градусів. 5000 глядачів. Товариський матч.
Арбітр – Д.Сухіль (Ізраїль).
Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Беженар, Дірявка, Хомін (Букель, 79), Полунін, Похлебаєв (Жабченко, 82), Попов, Михайленко (Юрченко, 60), Леоненко, Коновалов (Турянський, 68).
Тренер – О.Базилевич.
Гол: 1:0 Банін (15, з пенальті).
Попередження: Хомін, Турянський.

УКРАЇНА – БІЛОРУСЬ – 3:1
25.05.1994. Київ. Республіканський стадіон. Хмарно. 19 градусів. 12 тисяч глядачів. Товариський матч.
Арбітр – К.Панчик (Україна).
Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Беженар, Василитчук (Сак, 46), Попов, Ковалець (Максимов, 74), Букель, Михайленко, Шкапенко (Коновалов, 82), Леоненко, Скаченко.
Тренер – О.Базилевич.
Голи: 0:1 Белькевич (45), 1:1 Леоненко (62), 2:1 Беженар (65, з пенальті), 3:1 Михайленко (82).
Попередження: Василитчук – Герасимець.