Сьогодні 4 березня 2024 р.

Ігор Суркіс: «Війна закінчиться нашою перемогою, і ніяк інакше»

22-го листопада виповнюється 65 років президенту «Динамо» Ігорю Суркісу. Напередодні свого ювілею Ігор Михайлович дав інтерв’ю клубним ЗМІ.



– Що вам найбільше запам'яталося за роки, які ви провели у «Динамо» на різних посадах?
– Головна подія – це вихід до півфіналу Ліги чемпіонів за часів роботи Валерія Лобановського. Тоді президентом клубу був мій брат. Ми маємо рівнятися на цей результат. Сподіваюся, може, колись нам вдасться це повторити.

Як я сприймаю невдачі? Кожного разу, коли команда програє чи грає внічию, мені це дуже не подобається, напружуються нерви й хочеться усе залишити. Але наступного дня розумієш, що маєш робити свою справу та намагатися досягти кращих результатів.

Це дуже складно, адже сьогодні ми не можемо запросити якісних легіонерів, які б могли грати в такій команді, як київське «Динамо», посилити її. Ті іноземці, які приходили до нас протягом останнього часу – Вітіньйо, Лонвейк, Перріс – і ті легіонери, які вже були в команді під час війни, роз’їхалися хто куди.

Так, у нас важкі часи, і я розумію, що вболівальники, м’яко кажучи, не радіють нашим результатам.

– Як функціонує клуб за умов війни?
– Перш за все, сьогодні ми маємо допомагати нашим військовим, що ми й робимо. ФК «Динамо» (Київ) та Фонд братів Суркіс вже більш ніж на мільярд гривень передали різної допомоги нашим захисникам. Будемо продовжувати це робити до нашої перемоги. Ми маємо вигнати ворогів із нашої землі та жити у вільній Україні.

Для нас дуже важливим було зберегти юних вихованців клубу, бо багато з них разом зі своїми батьками поїхали хто куди. У перші дні війни ми взагалі не могли зрозуміти, де вони. Велика допомога була від мого брата, який зміг усіх зібрати й фактично ми не втратили наших дітлахів. Усі повернулися, і це дуже важливо для перспектив розвитку клубу. Тому можу сказати, що у «Динамо» є майбутнє, наша школа робить свою справу.

На цей час майже усі хлопці, які грають у «Динамо», крім Рамадані, Беніто, Діалло та кількох українців, пройшли клубну Академію. Це дуже важливо. Коли війна закінчиться, і нам потрібно буде посилитися, ми це обов’язково зробимо. Зараз на цих хлопців покладається надія. Вони мають бути відповідальними, не лише коли кажуть в інтерв’ю про наших воїнів.

У перший день війни всі зібралися у підвалі бази – діти з мамами, родини футболістів. Президент України сказав, що йому таксі не потрібне, а потрібна зброя, ця фраза справила на всіх неабияке враження, була впевненість у тому, що ми будемо боротися. Так, були тяжкі часи, ми збирали команду то в Польщі, то в Бухаресті, тут потрібно висловити велику подяку Мірчі Луческу, який не залишив команду. До нас навіть приїздили Довбик та Степаненко й тренувалися.

Що стосується моєї підтримки клубу, то я працюватиму, поки будуть сили та допомога від моєї сім’ї: брата, дружини, доньок. Крім того, тут грає мій племінник, і від цього моє серце б’ється частіше. Коли він грає, тиск підіймається до 220 ударів (посміхається). Слава тяжко працює й заслуговує грати. Він перебуває в Україні, а не за кордоном.

– Яким ви бачите розвиток українського футболу?
– Будемо сподіватися, що ця війна закінчиться 100% нашою перемогою, а вже тоді будемо розвивати футбол. Головне, що ми його не втратили. Рівень такий, який був у 90-ті роки, все це ми вже проходили. Сподіваюся, футбол у нашій країні буде й надалі розвиватися та повернеться хоча б до того рівня, який був 5-8 років тому.

Сподіваюся, кожен президент клубу, який вкладає свої кошти, має розуміти, що потрібно робити, щоб футбол розвивався, адже від телебачення ми отримуємо 0, від реклами – 0. Колись, щоб вийти до півфіналу Кубка УЄФА ми мали перемогти харківський «Металіст». Це був Футбол! Неважливо, хто переміг, важливо – що ми розвивали наш футбол, що на стадіонах були вболівальники. Ми вже чотири роки не бачимо фанатів. Нудьга на трибунах! Я розумію, що повернути вболівальників на стадіон можливо лише після нашої перемоги.

– Фактично, «Динамо» зараз це не лише футбольний клуб, але й логістичний хаб допомоги ЗСУ...
– Я не хочу постійно рекламувати, що ми зробили. Ми з братом робимо все, що в наших силах. На третю-четверту добу війни ми вивезли всіх жінок та дітей і родичів футболістів, а команда поїхала до Ужгорода. Потім ми грали благодійні матчі, зібрали кошти та перевели їх на платформу UNITED24, відбудували лікарню в Чернігові, а також дитсадок та амбулаторію на Київщині. Допомога військовим – це пріоритет. А футбол та все інше – за дужками.

Президент України Володимир Зеленський сказав, що футбол має бути. Він сам захоплюється футболом, я це знаю. Він неодноразово грав за різні команди – артистів, ветеранів, навіть за «Динамо». Тому існування футболу можливе в тому числі завдяки нашому Президенту. Якби він не цікавився цією грою, то відклав би її на потім. Але потім відновити футбол було б неможливо.

Всі об’єдналися, і так має бути. У нас є один ворог, і всі мають допомагати – кожен чим може. Ексфутболісти «Динамо» – Алієв, Ващук – роблять свою справу, захищаючи нашу країну. Інтерв’ю Алієва було словами справжнього мужика, який, маючи «коріння» в росії, не хоче розмовляти з батьком. Це викликає у мене велику повагу, я двічі передивлявся це інтерв’ю.

– Як плануєте відзначити ювілейну дату?
– Ювілей відзначати не буду, я зберу свою родину вдома, вип’ємо по чарці за перемогу, щоб ми могли нормально жити, грати у футбол, і щоб глядачі були на трибунах. Інакше закінчитися не може – це буде лише наша перемога, і ніяк інакше.

22 листопада 2023 09:54







Коментарі


Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.

Реєстрація, Вхід



Поділитися

Україна, 19-й тур. Шахтар – Кривбас. Огляд матчу

 

03 березня 2024 20:30

Динамо дякує за підтримку!

 

03 березня 2024 18:21

Україна, 19-й тур. Олександрія – Зоря. Огляд матчу

 

03 березня 2024 18:09