Сьогодні 18 червня 2024 р.

Скрижалі. Вийшов на заміну і забив

Михаил МЕЛЬНИК, «Футбольный клуб»

Очікуючи плей-офф Євро-2024, пропонуємо ретроспективу матчів національної збірної України.

Свій перший поєдинок під егідою ФІФА наша команда провела 29 квітня 1992 року в Ужгороді.

Взагалі спочатку спаринг з угорцями мав відбутися тижнем раніше на столичному тоді ще Республіканському стадіоні. Однак, враховуючи фінансові труднощі, які переживала лише нещодавно створена федерація, сусідам було запропоновано зустрітися на Закарпатті – їм туди рукою сягнути.

Фінанси, а точніше – їхня відсутність, не дозволили запросити під прапори збірної легіонерів. А їх, хай і пострадянських, було тоді – хоч греблю гати. Та яких! Чого тільки вартували імена Чанова, Кузнецова, Михайличенка, Литовченка, Протасова, Бєланова, Заварова, які продовжували радувати своєю майстерністю зарубіжних глядачів! А ось своїх рідних – не вийшло. Не було валюти, щоб сплатити за проїзд у обидва боки.

Поспіхом пройшло і призначення тренера, і підбір кандидатів на участь у дебютному поєдинку. Перший президент ФФУ Віктор Банніков поквапився повідомити, що Валерій Лобановський дав попередню згоду стати біля керма головної команди країни. Але лише після того, як у нього закінчиться контракт із футбольною асоціацією Об'єднаних Арабських Еміратів. А це ще близько місяця.

Тож першого наставника нашої збірної довелося обирати із членів створеної при федерації тренерської ради (Пузач, Кучеревський, Лемешко, Школьников, Яремченко, Прокопенко). Вибір припав на Віктора Прокопенка, який очолював «Чорноморець». А вже той сформував остаточний список виконавців, до послуг яких мав намір вдатися в Ужгороді.

До нього увійшли вісім одеситів, семеро представників київського «Динамо», три гравці «Шахтаря», по одному футболісту «Дніпра» та запорізького «Металурга». Загалом – 20 осіб із п'яти вітчизняних клубів.

Повністю історичний список першого скликання виглядав так: воротарі – Кутєпов («Динамо») та Гришко («Чорноморець»). Захисники – Лужний, Ю.Мороз («Динамо»), Ю.Нікіфоров, Третьяк («Чорноморець»), Драгунов («Шахтар») та Беженар («Дніпро»). Півзахисники – Анненков, Ковалець, Заєць («Динамо»), Шелепницький, Сак, Цимбалар («Чорноморець»), Погодін («Шахтар») та Дудник («Металург», Запоріжжя). Нападники – Саленко («Динамо»), Гецко, С.Гусєв («Чорноморець») та Щербаков («Шахтар»).

Непогана компанія, чи не так? Дійсно, будь-який тренер у майбутньому позаздрив би такому підбору майстрів, практично кожен з яких залишив помітний слід в історії вітчизняного футболу. І це без легіонерів, і без тих, хто вже наважився втекти під російський стяг (Юран, В.Онопко, Канчельскіс). Втім, знайдуться охочі потягнутися за довгим карбованцем і серед перших українських збірників (Нікіфоров, Цимбалар, Саленко, Щербаков).

Але це буде згодом. А поки що протистояти угорцям довелося з чистого аркуша. І ніякі майстерність та таланти не могли компенсувати відсутність зіграності та взаєморозуміння. Матч було призначено на середу. А у розпорядженні Прокопенка гравці опинилися лише у понеділок. Наступного дня – виліт із Києва до Ужгорода. Мови про якусь підготовку не було – добре, що хоч вдалося потренуватися.

Інша річ – суперник. Угорці хоч і не пробилися до фінальної частини Євро-92, мали цілком конкретну мету. Не за горами був старт кваліфікації чергового чемпіонату світу, і для нового наставника команди, румунського фахівця Емеріка Єнея будь-який спаринг був дуже доречним. Треба було шукати гру своєї команди, шукати оптимальні поєднання виконавців.

Знаменитим Єней став після того, як під його керівництвом бухарестська «Стяуа» у 1986 році виграла Кубок чемпіонів, здолавши у фіналі, щоправда, лише у серії пенальті, «Барселону». За походженням, незважаючи на те, що народився і все життя він провів у Румунії, Єней був етнічним угорцем, і на батьківщині його називали на мадярський лад Імре.

Так ось, до матчу з українцями Імре Єнеї готувався з усією серйозністю. Втім, потрібних легіонерів отримати у своє розпорядження йому теж не вдалося – у розпалі були національні чемпіонати, і клуби неохоче йшли назустріч інтересам збірних. Але дехто все-таки приїхав. Зокрема, грізний бомбардир Йожеф Кіпріх із голландського «Фейєнорда». Той самий Кіпріх, який роком раніше поклав два м'ячі у ворота збірної СРСР.

Чекали на прибуття в Ужгород ще одного з найвідоміших на той час півзахисників Старого Світу Лайоша Детарі, який представляв італійську «Болонью». Але в останній момент він відмовився допомогти землякам, пославшись на травму. В основному ж кістяк команди Єнея складали місцеві гравці – багато з них (Вінце, Ліпчеї, Іллеш, Лімпергер, Брокхаузер) вже були на олівці у європейських скаутів.

undefined

29 квітня 1992 року. Ужгород. Той самий, історичний гол Івана ГЕЦКА
  
Збірній України участь у офіційних змаганнях поки що не світила. Лише наприкінці лютого наша федерація (разом із Хорватією, Словенією та Грузією) набула статусу тимчасового члена ФІФА (постійне членство буде закріплене за нею на початку липня). Як зазначалося у релізі організації, це мало дати можливість названим країнам будувати свої стосунки з іншими асоціаціями, а їхнім футболістам – брати участь у товариських матчах на рівні збірних.

У будь-якому випадку почин було зроблено, і це стало кроком уперед у становленні національного футболу. Навіть незважаючи на те, що перший млинець вийшов гливким. Як не намагалися господарі, як не намагалася завести гравців емоційна закарпатська публіка, а своїх найкращих якостей наші футболісти продемонструвати не змогли. Хоча особливо у першому таймі, діяли старанно, прагнучи ні в чому не поступитися супернику, а іноді навіть перевершуючи його. Наприклад, у самовіддачі.

Одначе поступово запал згасав, і помалу угорці взяли контроль над грою у свої руки. Хоча ще на 15-й хвилині одесит Шелепницький (він став першим капітаном нашої збірної), завдавши підступного удару по воротах Брокхаузера, мав усі шанси відкрити рахунок – гостей від неприємностей врятувала штанга. А білоруський арбітр Жук, який обслуговував поєдинок, не призначив досить очевидний пенальті за грубий прийом проти Щербакова в межах карного майданчика команди Єнея.

По перерві перевага повністю перейшла до угорців – далися взнаки їх найкраща готовність і зіграність, а наші помітно втомилися, та й руки опустили. Заміни ситуацію не змінили, і Шаллої, а потім Кіпріх, скориставшись помилками українських захисників, втілили перевагу гостей у голи. Коли ж на 84-й хвилині Жук призначив у ворота Кутєпова 11-метровий, і той самий Кіпріх його реалізував, здалося, що підопічним Прокопенка розгрому не уникнути.

Але під саму завісу матчу прийшло невеличке свято і на нашу вулицю. Це Іван Гецко потужним ударом зі штрафного в дев'ятку засмутив гостей, ставши таким чином автором першого гола в історії національної збірної України.

До речі, як зізнавався через роки вихованець закарпатського футболу, він розраховував вийти на поле у стартовому складі, а коли залишився у запасі, образився на тренера і навіть був злий на нього. Мовляв, в Ужгороді багато хто з 13 тисяч глядачів прийшли саме на Гецка. І на заміну виходити бажанням не горів – розминаючись, тягнув час. А вийшло он як – потрапив в історію.

УКРАЇНА – УГОРЩИНА – 1:3
29.04.1992. Вінниця. Стадіон «Авангард». 22 градуси. 13 тисяч глядачів. Товариський матч.
Арбітр
– В.Жук (Білорусія).
Україна: Кутєпов, Лужний, Нікіфоров, Беженар, Третяк, Ковалець, Цимбалар, Шелепницький (к), Саленко (Гецко, 59), Погодін (Сак, 56), Щербаков (Гусєв, 69).
Тренер – В.Прокопенко.
Голи: Шаллої (61), 0:2 Кіпріх (70), 0:3 Кіпріх (84, з пенальті), 1:3 Гецко.
Попередження: Ковалець – Монош, Шаллої.

2 лютого 2024 15:07







Коментарі


Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.

Реєстрація, Вхід



Поділитися

Звернення Президента України Володимира Зеленського наприкінці 845-го дня повномасштабної війни

 

17 червня 2024 19:45

Програма «Кіберзахисники»: екскурсія стадіоном «Динамо», пресконференція та кібертурнір

 

17 червня 2024 15:53

Виступ Володимира Зеленського на другому пленарному засіданні Глобального саміту миру

 

16 червня 2024 16:49