Переможні грані кришталю: «Динамо» Київ. 1974

Юрій КОРЗАЧЕНКО, «Футбольний клуб»

Успіхи створеної Віктором Масловим диво-команди, шлях якої до рекордних вершин розпочався 1964 року саме з перемоги в розіграші Кубку СРСР, докорінно змінили співвідношення сил у радянському футболі – принаймні на рівні сприйняття.

Москва остаточно втратила статус столиці шкіряного м’яча, що підтвердиться статистикою: після чемпіонського хет-трику киян 1966-68 років, у 22 наступних першостях (без урахування двох ерзац-турнірів 1976-го) представники Білокам’яної назагал здобували «золото» лише шість разів. Наше «Динамо» впродовж цього ж періоду святкувало дев’ять тріумфів, і навіть друге місце вже вважалося для біло-синіх невдачею.

Саме з цих позицій оцінювалися, зокрема, «срібло» підопічних Маслова в 1969-му та віце-чемпіонства команди Олександра Севідова в 1972 і 1973 рр. Останнє супроводжувалося ще й програшем фінального кубкового поєдинку. Поразка від «Арарату» в овертаймі залишиться однією з найбільш прикрих у динамівській історії. І – єдиною у вирішальних матчах за кришталевий трофей. Саме вона стала формальним приводом для звільнення наставника, котрий поступився місцем тренерському тандему – Валерію Лобановському з Олегом Базилевичем.

undefined

● Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ і Олег БАЗИЛЕВИЧ. Одне «Динамо» на двох...

Перипетії повернення колишніх форвардів «Динамо» до рідного клубу в новій ролі змальовані в циклі «Як здобувалося золото», що ліг в основу книги «Золота команда». В тій розповіді не можна було не приділити уваги й фінальній зустрічі Кубку Союзу 1974 року, адже саме вона принесла біло-синім перший трофей нової – як виявилося, найуспішнішої – ери. Наразі зупинимося на кубковому тріумфі більш докладно.

Вихід радянських клубів на офіційну європейську арену надихнув футбольне керівництво країни на модифікацію другого за значенням внутрішнього турніру. З 1970 року на етапах 1/16 та 1/8 переможці пар визначалися у двох матчах, а з 1972-го «єврокубкова» схема вже розповсюджувалася й на чверть- і півфінали.

Це значно ущільнило календар змагань, аж ніяк не зробивши його більш струнким і додавши головного болю тренерам. Найскладніше було штабам тих команд, які постачали гравців до збірних СРСР. На київське «Динамо» в цьому плані припадало основне навантаження, за що колектив із року в рік здобував нагороду «За честь прапора».

Приз редакції казахстанської молодіжної газети «Ленінська зміна» киянам вручали від року його заснування – 1969 – до 1977 включно (за винятком 1971-го, коли лауреатом став ЦСКА). Перевага нашого «Динамо» за кількістю футболістів, делегованих у національну команду, була настільки переконливою, що поступово будь-які згадки про «Честь прапора» зникли з усіх московських календарів-довідників.

Але в сезоні 1974 той трофей прислужився. Чомусь саме тоді у Федерації футболу СРСР вирішили надати його чинному володареві право стартувати в кубковому розіграші з чвертьфіналу. Для команди Лобановського та Базилевича, яка передсезонну підготовку проходила за новою методикою, з небаченими доти навантаженнями, уникнути необхідності проводити ще чотири матчі було неабиякою підмогою.

undefined

● Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ під час роботи в «Дніпрі». Й команду вивів на якісно новий рівень, і цінним тренерським досвідом збагатився

Першим кубковим суперником став дніпропетровський «Дніпро». Колектив, успадкований від Валерія Лобановського його колишнім партнером по атаці «Динамо» й одним із найближчих друзів у житті Віктором Каневським, був міцним горішком для будь-якого суперника. Дніпряни в 1/16 подолали куйбишевські «Крила Рад» (5:0 і 0:1), в 1/8 – московський ЦСКА (1:0 і 1:1). На момент першої зустрічі чвертьфіналу вони посідали четверту сходинку в таблиці першості, відстаючи від лідерів – киян – на три очки. 10 червня в Дніпропетровську очна дуель суперників завершилася нульовою нічиєю в рамках чергового туру чемпіонату. А 15-го вони продовжили суперечку вже в кубковій грі.

1/4 фіналу. Перший матч
«Дніпро» Дніпропетровськ – «ДИНАМО» Київ 2:3 (1:1)
15 червня. Дніпропетровськ. Стадіон «Метеор». 19 градусів. 20 000 глядачів.
Голи:
1:0 Євсеєнко (21), 1:1 Ковальов (34), 1:2 Блохін (48), 1:3 Мунтян (54), 2:3 Найда (89, з пенальті).
«Дніпро»: Колтун, Скляр, Найда, Ковба, Федоренко, Соловйов, Шнейдерман (Пилипчук, 46), Євсеєнко, Христян, Поркуян (Шелест, 55), Гринько. Тренер – Каневський.
«Динамо»: Самохін, Ковальов, Матвієнко, Фоменко (Зуєв, 78), Решко, Трошкін, Мунтян, Буряк, Колотов (Веремєєв, 46), Шепель, Блохін.
Арбітр – Карапетян (Єреван).

Тісні взаємини пов’язували не лише тренерів команд: Базилевич, Каневський і Лобановський тривалий час виступали разом, назагал відіграли за київське «Динамо» понад 500 матчів і забили близько двох сотень м’ячів, усі троє чемпіонів 1961 року згодом перетнулися в «Чорноморці». В Одесі ж одночасно з майбутніми наставниками біло-синіх виступали Петро Найда та Валерій Поркуян, у донецькому «Шахтарі» – Станіслав Євсеєнко з Анатолієм Пилипчуком. Нарешті, Олексій Христян із Анатолієм Гриньком пройшли школу динамівського дубля.

Саме Гринько з Євсеєнком організували перший гол у ворота гостей за підсумками розіграшу кутового. М’яч ковзнув у сітку повз Валерія Самохіна, котрий з-за спин своїх і чужих гравців не бачив моменту удару.

Зважаючи на ігрову перевагу «Динамо», такий розвиток подій навряд чи був логічним, що кияни без зволікань заходилися доводити. В одному з епізодів дніпрян врятувала стійка воріт Леоніда Колтуна, потім сам голкіпер виявив дива реакції після ударів Віктора Колотова і Юрія Ковальова. Та останній урешті-решт встановив рівновагу, вразивши ціль з пасу Олега Блохіна.

undefined

● Перша чвертьфінальна гра з «Дніпром». Петро НАЙДА та Олег БЛОХІН забили кожен по м’ячу

«Другий гол у ворота господарів на 48-й хвилині красиво послав Блохін – ударом голови після хорошої прострільної передачі Буряка, – читаємо у звіті Я.Новака в «Советском спорте». – Напевно, надію відігратися «Дніпро» остаточно втратив на 54-й хвилині після цікавого епізоду. Намагаючись перервати атаку гостей, Найда відбив м’яч рукою. Дніпропетровці зупинилися в очікуванні суддівського свистка. Але арбітр, помітивши, що м’яч у Мунтяна, абсолютно справедливо показав, що можна продовжувати гру. Півзахисник динамівців, помітивши, що Колтун уже встиг залишити ворота, негайно завдав удар здалеку, і м’яч, оминувши воротаря, влетів у сітку.

Дніпропетровці знітилися. Ще б пак, у попередніх п’яти іграх, проведених на своєму полі, вони не пропустили жодного м’яча. А тут одразу три! Скоротити розрив у рахунку допоміг випадок: Зуєв на 89-й хвилині звалив з ніг Христяна в штрафному майданчику киян. Удар Найди з 11-метрової позначки був точним.

У переможених дуже слабо грав захист, де відсутність травмованого Богданова порушила взаємостраховку в обороні. Лише майстерність Колтуна врятувала «Дніпро» від більшого рахунку».

1/4 фіналу. Матч-відповідь
«ДИНАМО» Київ – «Дніпро» Дніпропетровськ 2:1 (0:1)
21 червня. Київ. Центральний стадіон 18 градусів. 30 000 глядачів.
Голи:
0:1 Соловйов (12), 1:1 Шевченко (59), 2:1 Буряк (64).
«Динамо»: Самохін, Зуєв, Бойко, Кондратов, Ашибоков, Кочубинський, Маслов, Ковальов, Шевченко (М.О.Пінчук, 75), Шепель, Буряк.
«Дніпро»: Колтун, Ковба, Найда, Богданов, Скляр, Соловйов, Шнейдерман, Евсеєнко, Христян, Гринько, Слободян (Польовщиков, 30). Тренер – Каневський.
Арбітр – Ліпатов (Москва).

Між двома кубковими побаченнями «Динамо» та «Дніпро» встигли провести по одній грі в чемпіонаті. Обидва українські клуби виграли: кияни в торпедівців Москви (2:0, два м’ячі в активі Володимира Онищенка), дніпропетровці – в чинного чемпіона країни «Арарату» (1:0, відзначився Петро Слободян). Той факт, що переможні голи провели виконавці, не задіяні в першому чвертьфіналі Кубку, зайве підкреслив значення ротації складу в умовах наднасиченого календаря. І стартова обойма «Динамо», з його максимальними завданнями на сезон, у матчі-відповіді цілком відповідала цій концепції.

«У складі киян був тільки один гравець, який нині постійно виступає в іграх чемпіонату країни – Буряк, – читаємо у звіті «Спортивної газети». – Здавалося, що за такої умови дніпропетровці, незважаючи на поразку в першому чвертьфінальному матчі – 2:3, використають хорошу нагоду, щоб посперечатися з динамівцями за місце в півфіналі. Справді, гості почали зустріч активно і незабаром добилися успіху, щоправда, не без допомоги київського воротаря Самохіна. Соловйов з дальньої дистанції пробив по воротах, Самохін спіймав мяч, але, очевидно, посковзнувшись (вдень пройшов рясний дощ), випустив його з рук у сітку».

undefined

● До воріт «Дніпра» в матчі-відповіді 1/4 фіналу несеться головний герой зустрічі Леонід БУРЯК

Резервісти «Динамо» того року мали не дуже багато шансів проявити себе в офіційних матчах. На експеримент київські тренери відважилися в протистоянні з опонентом, чиї можливості Валерій Лобановський знав досконально, й за умов гандикапу, здобутого на виїзді. За великим рахунком, честолюбні дублери не підвели, оформивши путівку до півфіналу вольовою перемогою.

«Спочатку Буряк, обігравши двох захисників, адресував передачу в центр штрафного майданчика, де Шевченко влучно завершив комбінацію, – продовжувала «Спортивка». – Потім Буряк сам забив другий м’яч, зробивши несподіваний хід. Всі чекали, що він дасть пас кому-небудь з партнерів, але півзахисник здалека пробив по воротах».

Як бачимо, переможну крапку все ж поставив гравець основи – ефектним «пострілом» після індивідуального рейду, немовби провів майстер-клас для партнерів, переважно старших від Буряка. Однак для більшості з них перебування в київському «Динамо» стало, на жаль, лише яскравим епізодом, швидко перетворившись на спогад.

Переможні грані кришталю: «Динамо» Київ. 1954
Переможні грані кришталю: «Шахтар» Донецьк. 1961
Переможні грані кришталю: «Шахтар» Донецьк. 1962

...Отже, динамівці здобули право зіграти в півфіналі, куди крім них потрапили тбіліські одноклубники та ще два українські клуби – ворошиловградська «Зоря» та донецький «Шахтар».

Грузинська команда напередодні візиту до Києва на кубкове побачення в матчі першості зустрілася якраз із гірниками, мінімально тих обігравши. Важко в це повірити, але в десяти іграх це була лише друга перемога підопічних Гіві Чохелі. Бронзові призері чемпіонатів 1971 і 1972 рр. переживали відчутну кризу, плентаючись у хвості турнірної таблиці.

У Кубку Союзу справи тбілісців йшли краще, вони подолали душанбінський «Памір» (1:1 і 3:1), одеський «Чорноморець» (2:0 і 2:1) і московське «Динамо» (2:0, 1:3, пенальті – 4:3). На киян чекав опонент, який виходив переможцем у всіх трьох попередніх очних «кришталевих» дуелях: у 1937 році грузини вибили українців у чвертьфіналі (2:1), у 1953 і 1955 – на етапі 1/8 (відповідно 4:0 і 3:2 у дод.час).

Півфінал. Перший матч
«ДИНАМО» Київ – «Динамо» Тбілісі 1:0 (0:0)
28 червня. Київ. Центральний стадіон. 26 градусів. 20 000 глядачів.
Гол:
1:0 Блохін (56).
«Динамо» К: Рудаков, Буряк (Шепель, 46), Зуєв, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
«Динамо» Тб: Гагошидзе, Дзодзуашвілі, Челідзе, Ебралідзе, Муджирі, Гавашелі, Г.Мачаїдзе, Асатіані, Гуцаєв, М.Мачаїдзе, Церетелі (Л.Нодія, 75). Тренер – Чохелі.
Арбітр – Табаков (Москва).

Уже в дебюті зустрічі суперники обмінялися гострими випадами – на удар здалеку Гуцаєва відповів своєю спробою Блохін. Здавалося, гра піде на зустрічних курсах, однак кияни захопили ініціативу дуже швидко й упевнено, залишивши свого голкіпера практично без роботи.

Зате на повну потужність змушений був працювати захист тбілісців, котрим явно не вистачало одного з лідерів – Хурцилави. Господарі активно використовували фланги, підключаючи до атак крайніх захисників, а в центрі на зручних позиціях чекали передач одразу кілька вправних адресатів – Колотов, Буряк, Онищенко. На вістрі чатував на слушну нагоду Блохін. Останні двоє ще до перерви могли відкривати рахунок, однак Володимир з кількох метрів влучив прямо у воротаря, Олегові ж завадив Дзодзуашвілі, кинувшись під удар.

А що ж гості? Звернімося до звіту Г.Борисова в «Советском спорте».

«Перед матчем над стадіоном пронеслася коротка, але потужна гроза, що перейшла до початку гри в нудний, дрібний дощик, а потім почалася гроза на стадіоні – футбольна, – писав автор. – Щоправда, носила вона, скажімо відверто, дещо односторонній характер. Очікувалося, що тбілісці, які погано виступають у чемпіонаті, спробують відшкодувати витрати своєї репутації наполегливістю, бойовим настроєм, хоча б у цьому турнірі, і відмовляться від вкоріненої, на жаль, на наших полях формули кубкових зустрічей: «у гостях – оборона», «вдома – наступ». Цього, однак, не відбулося: попереду в гостей грали лише двоє: Гуцаєв і Церетелі...»

undefined

● Олег БЛОХІН у тому кубковому розіграші був нестримним, забивши кожному з суперників київського «Динамо». І всі три голи головою

За таких умов, на тлі незаперечної ігрової переваги киян гол у ворота Гагошидзе був справою часу. Розрахунок тбілісців на важкий газон виправдовував себе до 56-ї хвилини.

«Почавши атаку в середині поля, Колотов, незважаючи на мокре поле, продемонстрував мистецтво дриблінгу, обійшов чотирьох суперників і точно віддав м’яч на правий фланг Трошкіну, – читаємо у звіті «Советского спорта». – Останній, у свою чергу, перевів м’яч на лівий фланг Блохіну, котрий чекав такої оказії на штрафному тбілісців, і той ударом головою метрів з восьми по-бобровськи «поклав» м’яч у дальній правий від воротаря кут воріт».

Отже, тактичним завданням киян було втримати здобуту мінімальну перевагу в Тбілісі, де господарі, навіть попри турнірні невдачі, залишалися грізним суперником і зазвичай грали за шаленої підтримки «12-го гравця» – вщерть заповнених трибун. Динамівська арена столиці Грузії тоді саме була зачинена на реконструкцію, тож візитний клуб республіки приймав гостей на «Локомотиві», та суті це не змінювало – на киян очікувала запекла битва.

Півфінал. Матч-відповідь
«Динамо» Тбілісі – «ДИНАМО» Київ 0:0
5 липня. Тбілісі. Стадіон «Локомотив». 25 градусів. 35 000 глядачів.
«Динамо» Тб:
Гагошидзе, Дзодзуашвілі, Челідзе, Кантеладзе, Ебралідзе, Гавашелі, Мчедлішвілі (Г.Мачаїдзе, 46), Асатіані, Гуцаєв, М.Мачаїдзе, Церетелі (Л.Нодія, 75). Тренер – Чохелі.
«Динамо» К: Рудаков, Зу
єв, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв (Буряк, 60), Блохін.
Арбітр – Бахрамов (Баку).

«Було очевидно, що кияни головну увагу приділять безпеці власних воріт, – «припустив» заднім числом місцевий кореспондент «Советского спорта» Гарун Акопов. – У першому таймі гості діяли в обороні чітко й упевнено. Лише одного разу вони забарилися, й Церетелі опинився з м’ячем метрів за десять проти воріт. Можна було бити самому або відкинути праворуч вільному Гавашелі. Вирішувала навіть не секунда – десяті частки. Та Церетелі так і не знайшов рішення. Тиск тбілісців, тривалий, із підключеннями гравців усіх ліній, так, зрештою, й не був реалізований».

Одразу по перерві грузинська команда знову вдалася до масованого наступу, прагнучи відновити рівновагу за сумою двох поєдинків. Двічі господарі були дуже близькі до успіху, але Гавашелі з кількох метрів промазав по порожніх воротах, а Гоча Мачаїдзе з гострого кута влучив у стійку.

Як і в першому таймі, підопічним Лобановського й Базилевича вдалося вберегти свої ворота від гола й досить швидко та вправно загасити запал опонентів. Тбілісцям не вистачало стрункості в атаках, вони то захоплювалися індивідуальними діями, перетримуючи м’яч і втрачаючи темп, то намагалися завантажувати карний майданчик Рудакова навісами, в чому, на думку Г.Акопова, гольову перспективу побачити було важко: мовляв, поступаються у зрості й гірше грають головою.

undefined

● Володимир ОНИЩЕНКО, Володимир МУНТЯН і Євген РУДАКОВ. У Тбілісі свою справу зробив голкіпер, у московському фіналі його гра надихнула й партнерів

Пересвідчуючись у неприступності редутів киян, господарі чимдалі дужче нервувалися, припускалися все більше браку в передачах. А до завершальних ударів справа взагалі не доходила. Українці натомість виглядали не тільки більш розважливими, але й свіжішими.

«Усе частіше й частіше то один, а то й кілька киян одночасно опиняються вільними від опіки, й той, хто володіє м’ячем, має великий вибір пропозицій, – читаємо в «Советском спорте». – На останній хвилині гості ледь не домоглися успіху, але Блохін, що змістився в центр, послав м’яч у поперечину».

Олег мав гарну нагоду відзначитись і в першій половині, але, виведений Онищенком на побачення з Гагошидзе, програв воротареві дуель. Проте саме його київський гол урешті-решт виявився переможним, іще на крок наблизивши команду до заповітного Кубка.

Переможні грані кришталю: «Динамо» Київ. 1964
Переможні грані кришталю: «Динамо» Київ. 1966
Переможні грані кришталю: «Карпати» Львів. 1969

...Зрозуміло було, що на внутрішній арені київський колектив на голову вищий від конкурентів, і що реальне уявлення про його силу, про результати праці тренерського тандему можуть дати лише виступи на міжнародній арені – в розіграші Кубку володарів кубків. У цей турнір «Динамо» потрапило на правах торішнього фіналіста, оскільки «Арарату» в 1973-му підкорився переможний дубль.

Спогади про драматичну зустріч із єреванцями, з одного боку, мали б надихати киян у фіналі, змушувати реабілітуватися за дошкульну поразку, з іншого – виступали певним застереженням. З огляду на те, що другий фіналіст, ворошиловградська «Зоря», відчайдушно боролася за подовження прописки в елітному дивізіоні, нагадування про підступність недооцінки будь-якого суперника в кубковому розіграші було не зайвим. Чи не тому кияни, знехтувавши забобонами, оселилися напередодні фіналу там же, де й рік тому – на динамівській базі в Новогорську?..

Якщо динамівські колективи Києва та Тбілісі в кубковій дуелі назагал упродовж 180 хвилин забили один-єдиний м’яч, то в іншій парі взяття воріт фіксувалося вісім разів! «Зоря» виграла домашній матч – 2:1, поступилася в Донецьку – 2:3, за рахунок виїзних голів здобувши загальну перемогу. Зрозуміло, критики-аналітики, які традиційно роздивлялися гру киян під мікроскопом, отримали достатньо підстав для співставлень, точніше – протиставлень: ось, мовляв, тут – справжнє видовище, реальна кубкова боротьба, палкі пристрасті, а там – холодний розрахунок, прагматизм і раціоналізм (термін «антифутбол» радянська преса тоді ще не взяла в ужиток).

Мало хто згадав, що у чвертьфіналі «Зоря» залишила за бортом змагань московський «Спартак» цілком у «київському» стилі, без гольової феєрії – 0:0 у гостях і 1:0 удома (гол в активі Шиліна). На старті розіграшу ворошиловградці подолали мінське «Динамо» (3:1 і 0:2), а в 1/8 без зайвих ускладнень розібралися з алма-атинським «Кайратом» (3:2 і 4:0).

...Напередодні фіналу, призначеного на День фізкультурника, гравці «Динамо» з подивом дізналися, що ввечері на них чекає культпохід до мюзик-холу, на шоу «Червона стріла прибуває до Москви» (з Любов’ю Поліщук у головній ролі). Сезон нововведень тривав – іще одним сюрпризом стало оздоблення ігрової форми, а саме – нашивки на грудях із стилізованим зображенням Кубка СРСР і написом: «10 серпня 1974. Фінал».

Достеменно невідомо, хто виступив автором ідеї перетворити футболки на пам’ятні сувеніри й чи був це тонко прорахований психологічний хід. Але суперники на цей трюк купилися ще в тунелі «Лужників», на шляху до поля. Хтось із гравців «Зорі», роздивившись вбрання динамівців, зреагував: «Спочатку виграйте цей кубок!..»

І – таки виграли. На думку оглядача тижневика «Футбол–Хоккей» Геннадія Радчука, шанси «Зорі» перетворити динамівські футболки на ще один неприємний спогад, на свідчення пихи та зневаги до суперника були примарними. 

«Причиною тому не тільки істотна різниця в рівні гри двох фіналістів сьогодні, а й помітна диспропорція в класі, – пояснював він свою точку зору. – Зрозуміло, в фіналах всяке бувало, але в цьому фаворит виглядав беззаперечним. І Кубок виграв він, аж ніяк не легко, але цілком заслужено.

Не забуватимемо й ту важливу обставину, що київські динамівці другий рік поспіль виходять у фінал. Попередній, жовтневий матч із «Араратом», як мені здається, мимоволі вплинув на картину нинішнього. Торішні драматичні події не могли певним чином психологічно не вплинути на гру киян. Згадаймо, як тоді майже виграний Кубок був втрачений, коли Іштоян зрівняв рахунок на 89-й хвилині. Згадаймо, що дев’ять нинішніх учасників фінального поєдинку (за винятком Рудакова та Онищенка) були й тоді, рік тому, на полі.

І ось тепер кияни, поставивши перед собою одну мету: виграти за будь-що Кубок країни, не могли, не хотіли нічого залишати на волю випадку...»

Фінал
«ДИНАМО» Ки
їв – «Зоря» Ворошиловград 3:0 (дод. час)
10
серпня. Москва. Центральний стадіон. 22 градуси. 60 000 глядачів.
Гол
и: 0:1 Мунтян (92), 0:2 Блохін (102), 0:3 Онищенко (118).
«Динамо»: Рудаков (Самох
ін, 119), Буряк (Шепель, 91), Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
«З
оря»: Ткаченко, М.І.Пінчук, Малигін, С.Кузнецов, Васенін, Журавльов, В.Кузнецов, Білоусов (Андрєєв, 65), Єлисєєв (Павлов, 105), Куксов, Стульчин. Тренер – Пестов.
Арбітр
Ліпатов (Москва).
Попередження: В.Кузнецов (49), Малигін (118).

І все ж, мабуть, не всіх привидів торішньої поразки вдалося прогнати динамівцям. Перший тайм нового фіналу дав підстави казати про певне хвилювання підопічних Лобановського та Базилевича.

«Дебют матчу з «Зорею» динамівці розіграли у зовсім не властивому їм останнім часом стилі. Не було ні стрімких атак, ні несподіваних ходів, ні красивих комбінацій, – констатував у звіті спеціальний кореспондент «Спортивної газети» Леонід Каневський.Створилося враження, що «Динамо» очікує, як проявить себе «Зоря».

Матвієнко і Трошкін, які залюбки беруть участь в атаках, переважно відсиджувались в обороні і не наважувались з’являтись біля штрафного майданчика суперників. Більше позаду, ніж попереду, діяв Веремєєв, не беручи на себе роль конструктора операцій нападу. Мунтян, самою природою створений для цього, раз у раз помилявся у найпростіших ситуаціях. Блохін замість того, щоб розіграти м’яч з партнерами (а він це вміє), робив безнадійні спроби протаранити глибоко ешелоновану оборону ворошиловградців. Іншими словами, з гри киян несподівано зникли риси колективізму, а сольні номери успіху не мали. Чесно кажучи, в першому таймі динамівці не показали, напевно, і десятої долі того, на що здатні, не створили жодної по-справжньому голевої загрози воротам Ткаченка».

Та й суперники доклали до цього зусиль, закріпивши опікунів за найнебезпечнішими виконавцями біло-синіх: Блохіна доглядав Малигін, Онищенка – Пінчук, а лідера «Зорі» Віктора Кузнецова тренери вирішили «розміняти» на київського ферзя – Колотова.

Відреагувавши на удар здалеку Сергія Кузнецова, кияни немовби полишили засідку й пришвидшили темп. У відповідь ворошиловградці відтягнули назад більші сили, нав’язуючи динамівцям єдиноборства по всьому полю: вже «сушити» гру – так «сушити». На цьому тлі навіть «постріл» Мунтяна метрів із 30 цілком трактувався як небезпечний. А вже спроба Онищенка на 35-й хвилині, коли він, обігравши двох суперників, бив у ближній кут, тягнула на гольовий момент. Ткаченко на удар зреагував.

undefined

● Фінал. Біля воріт «Зорі» вже дуже спекотно. На вістрі атаки Олег БЛОХІН і Володимир ВЕРЕМЄЄВ

По перерві гра пожвавішала. Початок другого тайму кияни залишили за собою – знову загрожував воротам Онищенко, а згодом Веремєєв. А ось ендшпіль краще вдався «Зорі», в якої раптом немов друге дихання відкрилося. Натомість «Динамо» на рівному місці припускалося помилок, змусивши в поті чола працювати Рудакова. Ось воротар вчасно зменшив кут обстрілу, коли після «обрізки» досвідченого Мунтяна на ударній позиції опинився Стульчин. Ось знешкодив спробу С.Кузнецова, перевів на кутовий м’яч, пробитий Васеніним.

«Кожен випад «Зорі» виглядав грізним, небезпечним, – читаємо в тижневику «Футбол–Хоккей». – Оборона киян немов перестала бути серйозною перешкодою на шляху ворошиловградців. Єлисєєв з подачі Андрєєва головою ледь не спрямовує м’яч у ціль. Удар Куксова – і м’яч летить поруч із воротами. І нарешті за хвилину до кінця Віктор Кузнецов проходить усю оборону динамівців і б’є метрів з чотирьох, маючи перед собою тільки воротаря Рудакова. Здавалося, м’ячу вже нікуди дітися, як тільки в сітку, але він летить убік...»

Кузнецов-старший і його партнери хапалися за голови одночасно з повідомленням диктора про те, що в разі нічийного рахунку за підсумком овертайму повторний фінальний матч «відбудеться завтра, тут, на центральній арені, о 18-й годині». Четвертий поспіль вирішальний двобій за кришталевий приз виходив за рамки 90 хвилин!

Поки арбітр готувався свистком сповістити про кінець основного часу, динамівці встигли провести ще одну атаку, яку ударом завершив Мунтян – м’яч просвистів зовсім поруч із стійкою. Згодом, уже в роздягальні, Володя з властивим йому почуттям гумору резюмує: «Ну, ось треба було одразу зіграти ці додаткові 30 хвилин і не мучитися!» Підстави для жартів Мунтян мав беззаперечні – саме він невдовзі після поновлення боротьби відкрив рахунок, вискочивши з глибини поля на пас Веремєєва та потужно пробивши низом метрів з 22. Ткаченко, здавалося, добре бачив момент удару, але невдало зреагував на м’яч, який опинився в сітці – 1:0!

Як і в усіх попередніх своїх фіналах, «Динамо» забило першим. Статистика стверджувала: це вже на три чверті перемога.

«Гол, наче жива, цілюща вода, повернув динамівцям душевний спокій, а разом з ним повернулася до них і майстерність, – констатувала «Спортивна газета». Нарешті, вони заграли у своїй звичній манері. Після кутового, поданого Онищенком, Блохін головою вразив ціль удруге. А третій м’яч з подачі Блохіна провів Онищенко. І це було свідченням повної переваги киян».

«Грали, звісно, не кращим чином, – прокоментував матч капітан «Динамо» Віктор Колотов на сторінках тижневика «Футбол–Хоккей». – Щоправда, я щось і не пригадаю будь-якого красивого фіналу. В фіналі не до краси, але не про це мова. Мені здалося, що після програного торік у найприкріший спосіб фінального матчу «Арарату» ми цього разу вийшли на поле якимись настороженими, напруженими, ніби не в собі, як не намагалися тренери привести нас до звичного стану духу. Ось і вийшло, що в свою гру ми заграли лише в останні півгодини... Попередні ж 90 хвилин послужать нам відмінним уроком на майбутнє. Вбачаємо його в турнірі на Кубок кубків, підготовку до якого вже розпочато.

Сподіваюся, зуміємо виступити добре. Звідки така впевненість? Просто мені здається, що наша команда мужніє з кожним днем, гра міцнішає, стає соліднішою, більш сучасною. Ні, я не помиляюся. Дивлюся на кожного з наших хлопців – вони ростуть на очах».

undefined

● У якості тренера київського «Динамо» Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ подолає шлях від цього трофея до звання найбільш титулованого наставника радянського футболу

Що ж, за якихось дев’ять місяців капітан Колотов і його товариші зіграють дуже й дуже красивий фінал, проклавши яскравий шлях від Кубка СРСР до Кубка володарів кубків європейських країн. Нова золота глава історії «Динамо» вже потроху наповнюватиметься фактажем: у тому ж числі тижневика «Футбол–Хоккей» читачам повідомлять, що першим суперником киян у цьому турнірі стане болгарський ЦСКА «Септемврийско знаме». Аби впевнено, а подекуди й хвацько подолати армійців Софії та всіх наступних суперників, аби зачарувати футбольний світ, українська команда виконає гігантську роботу – починаючи з роботи кожного її гравця, тренера, адміністратора над собою.

«Найбільша наша вдячність – тренерам, – завершить Віктор Колотов представлення нового володаря радянського Кубка. – Заслуга Олега Петровича Базилевича, Валерія Васильовича Лобановського, Олександра Сигізмундовича Петрашевського і Анатолія Пилиповича Пузача (В оригіналі – саме так, Анатолій Кирилович із незрозумілих причин чомусь став «Пилиповичем». – Прим. авт.) у нашому успіхові незаперечна. Незаперечна і їхня система підготовки, тренування й відновлення. Відчуваю, ми стали сильнішими, але, зізнаюся, коли нові керівники запропонували нам свою систему, незадоволених і буркотунів було чимало. Ми не звикли ні до таких навантажень, ні до такої щоденної праці. Зараз ми не те що змирилися. Ми прийняли цю систему беззастережно, адже відчули себе впевненішими й сильнішими. Але що значить – звикнути! Зараз ми знаємо, що не така вже страшна праця, як ми самі себе нею лякаємо. Більше того, вона приносить задоволення».

undefined

undefined

ЛАУРЕАТИ КУБКУ СРСР-1974

Воротарі: Євген РУДАКОВ, 32 роки (3 матчі); Валерій САМОХІН, 27 (3 матчі, 3 пропущені м’ячі).

Захисники: Валерій ЗУЄВ, 21 (4 матчі); Стефан РЕШКО, 27 (4), Михайло ФОМЕНКО, 25 (4); Віктор МАТВІЄНКО, 25 (3); Руслан АШИБОКОВ, 25 (1); Олександр БОЙКО, 19 (1); Віктор КОНДРАТОВ, 22 (1); Станіслав КОЧУБИНСЬКИЙ, 20 (1).
Півзахисники: Леонід БУРЯК, 21 (5 матчів, 1 гол); Володимир МУНТЯН, 27 (4, 2): Володимир ВЕРЕМЄЄВ, 25 (4); Віктор КОЛОТОВ. 25 (4); Володимир ТРОШКІН, 26 (4); Юрій КОВАЛЬОВ, 20 (2, 1); Віктор МАСЛОВ, 25 (1).
Нападники: Олег БЛОХІН, 22 (4, 3); Анатолій ШЕПЕЛЬ, 24 (4); Володимир ОНИЩЕНКО, 24 (3, 1); Віталий ШЕВЧЕНКО, 22 (1, 1); Микола ПІНЧУК, 21 (1).
Старший тренер – Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, начальник команди – Олег БАЗИЛЕВИЧ, тренери – Олександр ПЕТРАШЕВСЬКИЙ, Анатолій ПУЗАЧ.

20 августа 2019 15:45







Комментарии


Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.

Регистрация, Вход



Поделиться

Легенда. Владимир Мунтян

 

20 февраля 2017 09:44

Олег Блохин и Динамо Киев. Неудержимая энергия

 

09 июня 2016 01:48

Олег Блохин. Лучшие голы

 

09 июня 2016 01:47

40 лет великим победам. Владимир МУНТЯН

 

30 апреля 2015 20:25

ЧМ-1974. Финал. Нидерланды - ФРГ. Обзор

 

04 июня 2014 08:27

Легенды Футбола: Олег Блохин

 

14 марта 2014 02:58

ЧМ-1974. Отбор. СССР - Франция - 2:0. Голы Блохина и Онищенко

 

10 ноября 2013 02:02

Владимир Мунтян и Владимир Веремеев. Мозговой центр

 

11 сентября 2013 16:45

Владимир Онищенко in action

 

19 января 2012 11:21