Сьогодні 18 червня 2024 р.

Скрижалі. Шовковського врятували від переохолодження

Михаил МЕЛЬНИК, «Футбольный клуб»

ЄВРО-2024 впише новий розділ в історію збірної України, ретроспективу матчів якої ми продовжуємо.

Перед наставником київського «Динамо» Йожефом Сабо, призначеним 24 вересня за сумісництвом виконуючим обов'язки головного тренера національної збірної, було поставлене завдання здобути дві перемоги у двох матчах європейської кваліфікації, що залишилися в 1994 році.

Повністю завдання виконати не вдалося. Не дозволили словенці. 12 жовтня у Києві на тоді ще Республіканському стадіоні вони у присутності 15 тисяч глядачів відстояли нічию (0:0).

Керманич гостей Зденко Верденик розсипався у компліментах на адресу синьо-жовтих. Мовляв, суперник виглядав дуже солідно, організовано, класно, а тому взяти важливе очко у протистоянні з ним дорогого вартує.

Чого більше було в словах Верденика – показушної дипломатії чи реальної оцінки сил суперника – сказати не важко. Бо класу у грі господарів не було. Так, намагалися володіти ініціативою, монотонно, наче з примусу йшли вперед, часто помилялися у передачах, на голодному пайку тримали форвардів – Леоненка та Коновалова.




Сабо, як неважко здогадатися, ставку зробив на гравців «Динамо», яких у стартовому складі опинилося семеро. А всього на клубну базу до Кончі-Заспи 8 жовтня, за чотири дні до поєдинку, заїхало дев'ять киян. П'ять футболістів представляли «Дніпро», двоє – «Шахтар», один – «Чорноморець».

Плюс три легіонери – Тяпушкін із «Спартака», Кузнецов із «Маккабі» (Хайфа) та Михайличенко з шотландського «Рейнджерс».

Перші двоє провели на полі всі 90 хвилин, Михайличенка в середині другого тайму змінив донеччанин Петров. Саме гра півзахисників збірної України і викликала найбільше нарікань – гра безініціативна, в'яла, повільна. А Михайленко багато обрізався, нервувався і знову припускався помилок.

Здивувало й те, що Сабо вирішив зіграти у три центральні захисники (Дірявка, Кузнецов, Леженцев). За такої побудови крайні (Лужний і Шматоваленко), за ідеєю, повинні були невтомно борознити фланги, але вони про це ніби забули і в атаку ходили вкрай неохоче. От і вийшло, що клас начебто мав бути присутнім, але розгледів його тільки Верденик.


Тим часом назвати збірну Словенії зручним суперником було важко. У стартовому поєдинку кваліфікації вона, до речі, вдома у Мариборі дала бій італійцям (1:1). Були під рукою у Верденика і футболісти не найдрібнішого калібру – Єрманіш (Рапід), Миланич (Штурм), Чех (Грацер), Удович (Беверен), Флорянчич (Кремонезе).

В основній обоймі не було лише Катанеця, що завершував кар'єру, і тоді ще початківця Заховича, який саме заявляв про себе.

Забити словенці, які діяли переважно на контратаках, могли щонайменше тричі. Спочатку, коли після чергової помилки Михайленка Флорянчич перехопив м'яч і вийшов на побачення з Тяпушкіним – врятував воротар.

Потім за українців зіграла поперечина, яка прийняла на себе силу удару Єрманіша зі штрафного метрів з 25-ти. І, нарешті, вже після перерви Тяпушкіну вдалося парирувати 11-метровий від Удовича, який втік від Кузнецова і змусив голкіпера фолити.

Ані Сабо, ані хтось із його помічників, ані представники вітчизняної федерації хвалебних відгуків Верденика на адресу українців на прес-конференції після матчу не почули.

Вони просто на ній не з'явилися, проігнорували, чим вочевидь здивували наставника гостей. Він з такою зневагою до головної команди, нехай і іншої країни, зіткнувся, за власним зізнанням, вперше.

Не з'явився Сабо на зустріч із журналістами і 13 листопада після такої довгоочікуваної перемоги над Естонією (3:0). За нього цього разу віддувався Микола Павлов. Втім, що значить віддувався? Перемога – вона і є перемога, а щодо якості гри, то це, мовляв, справа наживна. І дбати про неї тепер має бути новий головний тренер. Сабо ж свою справу зробив і повністю перемикається на клубні турботи.

У матчі з прибалтійцями Сабо помітно перетасував склад, порівняно з тим, що грав проти Словенії – на полі з'явилися шість нових виконавців. Вперше ворота захищав динамівець Шовковський. Його і Суслова запросили на роль дублерів до досвідченого Тяпушкіна.

У середині поля з капітанською пов'язкою вийшов досвідчений Литовченко з віденської «Адміри». Через нього здебільшого і будувалися наступальні дії збірної України. Ну а місце на передовій на пару з Коноваловим отримав Скаченко, який перейшов влітку з «Темпу» до київського «Динамо». Плюс Беженар, Попов та Орбу.

Гра з суперником з не самим футбольним родоводом, та ще й ослабленим відсутністю з різних причин п'ятьох провідних виконавців, склалася для синьо-жовтих легко. Молоді, але не дуже гарячі естонські хлопці поступалися нашим за всіма статтями та у всіх компонентах. І три м'ячі у воротах Вассенберга були для наставника гостей Романа Убаківі за щастя – він побоювався більш принизливого розгрому.




Рахунок на 29-й хвилині потужним ударом з-за меж штрафного майданчика відкрив Коновалов, якому асистував Литовченко. Потім Литовченко, мабуть, найкращий у складі нашої команди, мимоволі став співавтором другого голу – його прострільну передачу кіксом у власні ворота замкнув естонець на прізвище Кірс. А ближче до закінчення поєдинку відзначився Гусейнов, який вийшов на заміну.

Голів могло бути набагато більше. Коновалов, Скаченко, а потім і Гусейнов, які постійно перебували на низькому старті, багато пересувалися, відкривалися в хороших позиціях. А півзахисники невтомно постачали їх точними передачами.

Ось тільки забити більше не змогли. Постарався Вассенберг, та й неточність підводила. А Шовковський на іншому краю поля так замерз від бездіяльності (температура, між іншим, була – мінус чотири), що, аби уникнути переохолодження голкіпера, його довелося навіть замінити.

«У вас хороша команда, висока футбольна культура, недаремно вас бояться італійці та хорвати», – цього разу компліменти наставника гостей Убаківі виглядали набагато логічнішими, ніж його колеги після попередньої гри зі Словенією. Але й суперник був іншим. Що, втім, не завадило Убаківі назвати збірну України одним із фаворитів групи. Незважаючи на четверте місце, яке вона посідала після трьох стартових турів кваліфікації.

УКРАЇНА – СЛОВЕННЯ – 0:0
12.10.1994. Київ. Республіканський стадіон. Хмарно. 11 градусів. 15 тисяч глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр
– А.Узунов (Болгарія).
Україна: Тяпушкін, Лужний (к), Дірявка, Кузнєцов, Шматоваленко, Ковалець, Леженцев, Михайличенко (Петров, 77), Михайленко, Леоненко, Коновалов (Гусейнов, 66).
Тренер – Й.Сабо.
На 60-й хвилині Удович не реалізував пенальті.
Попередження: Дірявку, Ковалець – Чех, Жидан.

УКРАЇНА – ЕСТОНІЯ – 3:0
13.11.1994. Київ. Республіканський стадіон. Хмарно. 4 градуси морозу. 2000 глядачів. Відбірний матч Євро-1996.
Арбітр
– Л.Схелінгс (Бельгія).
Україна: Шовковський (Суслов, 80), Лужний, Беженар, Кузнєцов, Попов, Ковалець (Петров, 72), Леженцев, Литовченко (к), Орбу, Скаченко (Гусейнов, 46), Коновалов.
Тренер – Й.Сабо.
Голи: 1:0 Коновалов (29), 2:0 Кірс (45, автогол), 3:0 Гусейнов (72).
Попередження: Беженар – Кристал.

Загалом у 1994 році: 9 матчів (2 перемоги, 3 нічиї, 4 поразки, м'ячі – 8:9).
Найбільшу кількість матчів (по 8) провели Сергій Коновалов («Дніпро») та Сергій Попов («Шахтар»).
Найбільшу кількість матчів в історії (14) провів Сергій Попов (Шахтар).
Найкращий бомбардир в історії (4 голи) – Віктор Леоненко («Динамо»).

9 квітня 2024 09:22







Коментарі


Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.

Реєстрація, Вхід



Поділитися

Звернення Президента України Володимира Зеленського наприкінці 845-го дня повномасштабної війни

 

17 червня 2024 19:45

Програма «Кіберзахисники»: екскурсія стадіоном «Динамо», пресконференція та кібертурнір

 

17 червня 2024 15:53

Виступ Володимира Зеленського на другому пленарному засіданні Глобального саміту миру

 

16 червня 2024 16:49