Безотосный: «Финансовые условия в «Черноморце» не устроили»

Дмитро Безотосний розповів, чому поїхав із Південної Пальміри, та як розгортається пошук нової роботи.

«НЕ ЗНАЮ, ЧИ ПІШОВ БИ, ЯКБИ ГРИГОРЧУК ЗАЛИШИВСЯ»

– Дмитре, ваше прощання із «Чорноморцем» зумовлене лише негараздами з фінансовим станом клубу?
– Як вам сказати… Тут справа не у фінансах, а в тому, що була невизначеність. Принаймні в розмові зі мною ніхто не міг чітко гарантувати, що буде завтра, післязавтра, за місяць-другий… Наприклад, я чекаю певних коштів, а мені відповідають: «Зачекай, зачекай». Так тривало дуже довго й ніхто не говорив, коли це питання вирішиться. Уже цього року зустрівся з керівниками, сподівався, що у цьому плані щось уладнається, але мені дали зрозуміти, що все, як було, так і залишилося. Після цієї розмови збагнув, що далі тягнути нікуди.

Ми ж не за фантики живемо, пот­рібно утримувати свою сім’ю, думати про майбутнє. Тим паче, футболісти не грають до 50 років. Потрібно за цей короткий проміжок кар’єри щось заробити, відкласти. Над цим можу розмірковувати відкрито, всі ж знають, що ми виступаємо не безкоштовно.

– За словами гендира Керницького, ви хотіли й надалі отримувати зарплатню на тому ж рівні. Вам пропонували на інших умовах продовжити співпрацю?
– Чесно кажучи, мені озвучили суму, скільки готові були платити, проте вона не задовольнила мене.

– Якби в таких умовах Григорчук залишився, то все одно би пішли з команди?
– Перше коло ми були на певних умовах, працювали, плекаючи надію, що все далі буде нормально, зароблене виплачуватимуть учасно. Ті умови були не мінімальними, проте менше, ніж хотілося би, а зараз пропонують іще менше.

– До чого, власне, вів: тобто Роман Йосипович жодним чином не змінив би ваше рішення?
– Не знаю. Коли ми працювали з Григорчуком, була ситуація, коли нас просили зачекати, нам доводилося терпіти, терпіти… Але ж повинен бути рубіж! Я дотерпів до своєї межі, не хотів більше слухати: «Ще трішки, ще трішки, зачекай». Тяжко сказати, скільки б іще це продовжувалося.

– У середовищі журналістів усім прикро, що в Одесі розпався такий потужний колектив. Вам, як екс-капітану тієї команди, очевидно, досадно ще більше.
– Повірте, зараз усі шкодують, що все так склалося, зокрема, функціонери ФК. Що вже говорити про тренерів, футболістів, увесь персонал, які кували минулу славу? У той «Чорноморець» усі вкладали частину своєї душі. Коли досягаєш певного результату, котрий не пройшов безслідно, тяжко й боляче згодом усвідомлювати, що все це зник­ло в одну мить.

Пригадую, що за нас у структурі переживали геть усі: прибиральниці, люди, що дивилися за газонами, кухарі. Періодично спілкувався з персоналом, якого не «видно», більшість цікавилася, як у нас справи. Вони теж жили цим. Навіть уявити собі не можете, як наш адміністратор «пихкає», коли займається організацією зборів, тренувань, матчів. Це колосальна робота, котру ніхто, крім нас, не бачить, але від цього його лепта в наших заслугах не менша. У абсолютно всіх була ідея, щоби клуб розвивався та рухався тільки вперед.

– Що найперше спадає на думку, коли згадуєте про «Чорноморець»?
– Звичайно, спочатку той день, як одяг чорно-синю футболку. Удячний тренерам, які створили для мене таку можливість виступати у цьому колективі. Без цих людей мене би тут не було. А що згадується найяскравіше – коли ми приїхали в місцевий аеропорт після матчу з ПСВ. Думаю, ніколи не забуду, як нас бурхливо й завзято зустрічали.