Ретро. Як динамівські угорці допомогли киянам Будапешт узяти

Юрій КОРЗАЧЕНКО, «Футбольний клуб»

Невдовзі виповниться 65 років від моменту завоювання київським «Динамо» свого першого всесоюзного титулу – володаря Кубка СРСР. Вікопомний фінал, вольова перемога в якому дозволила підопічним Олега Ошенкова здобути кришталевий приз, відбувся 20 жовтня 1954-го.

Але й увесь шлях до звитяги заслуговує на те, щоб згадувати його ще і ще раз. Кожен із вас може це зробити в будь-який момент, переглянувши першу главу нашого циклу «Переможні грані кришталю». Проте, за рамками розлогої оповіді залишилося ще багато цікавого, адже та футбольна динамівська осінь вийшла дуже щедрою на історичні факти та події...

Напевно, найгрізнішим суперником киян у кубковому розіграші був московський «Спартак», із яким довелося зустрічатись уже в 1/8 фіналу. Підготовка до запланованої на 3 жовтня битви з чинним чемпіоном країни не вийшла планомірною – в календарі «Динамо» раптом виник іще один надважливий поєдинок. Олегові Олександровичу Ошенкову футбольне керівництво країни довірило очолити... збірну СРСР!

До київської ради «Динамо» надійшла телеграма з Москви: «Президія федерації футболу і Спорткомітет СРСР доручає вам сформувати другу збірну СРСР для участі в міжнародній зустрічі з другою збірною Угорщини. Матч відбудеться 26 вересня в Будапешті. Всі доповнення до складу – на ваш розсуд».

Перша збірна того ж дня проводила свій спаринг із угорцями, в Москві. У складі гостей було кілька віце-чемпіонів світу: в першості планети, яка завершилася у Швейцарії лише два з половиною місяці тому, прекрасна команда на чолі з Пушкашом і Кичишом поступилася в фіналі ще більш прекрасній збірній ФРН.  

Обидва головні бомбардири, ще п’ятеро учасників дуелі за Кубок світу ФІФА й троє гравців із заявки Угорщини на тому турнірі вирушили до радянської столиці, де зіграли внічию 1:1.

Посилити другу збірну на домашній грі лишилися срібні призери мундіалю Золтан Цибор, Геза Гуйяш і Йожеф Тот. Їм мав допомогти переграти «совєтів» атакуючий хавбек МТК Карой Шандор – дуже популярний і результативний гравець, який, утім, до складу національної команди поки потрапляв лише епізодично.

Ошенков повіз до Будапешта всіх виконавців своєї динамівської «основи», розбавивши їх кількома гравцями з інших колективів – Карповим із куйбишевських «Крил Рад», ленінградцем Івановим («Зеніт»), москвичами Порхуновим (ЦБЧА), Коротковим і Ворошиловим («Локомотив»), Соловйовим («Трудові Резерви»).

З одного боку, це дозволяло як статус збірної підтримати, так і дати відпочити декому з київських динамівців – з огляду на щільність і напруженість календаря. У підсумку на лаві запасних так і залишилися Ларіонов, Грамматікопуло, Юст, Коман, Віньковатов і резервний голкіпер Лемешко. Ті ж українські гравці, що вийшли на поле (Макаров, Голубєв, Попович, Михалина, Терентьєв, Зазроєв і Фомін), зробили вирішальний внесок у розгром господарів на очах 80 тисяч їхніх прихильників!

Угорщина – СРСР 0:3 (0:1). Товариський матч других збірних. 26 вересня 1954 р. Будапешт. «Непштадіон». 78 000 глядачів.
Голи: 0:1 Ворошилов (39), 0:2 Зазроєв (53), 0:3 Коротков (67).
Угорщина: Гуйяш (Геллер , 68), Кальмар, Бержеї (Шойом, 46), Дальнокі, Сабо, Декань, Шандор, Тот (Бенчич, 63), Сіладі, Ашпирань, Цибор. Тренер – Марошварі.
СРСР: Макаров, Порхунов, Голубєв, Попович, Михалина, Карпов, Іванов (Терентьєв, 84), Ворошилов, Зазроєв, Коротков (Соловйов, 84), Фомін. Тренер – Ошенков.
Арбітр: Орландіні (Італія).

Що можна додати до цієї статистики, аби сучасний читач зміг відчути атмосферу, в якій довелося грати підопічним Ошенкова, аби зрозуміти важливість здобутого результату? Скупі фрази звіту «Советского спорта» навряд чи допоможуть змалювати повну картину. Втім...

«На 39-й хвилині Карпов передає м’яч Ворошилову і той сильно б’є з двадцяти метрів. Гуйяш дотягується до м’яча, але пропускає його між руками. 1:0 – веде радянська команда.

У другому таймі перевага радянських футболістів стає більш очевидною. Темп гри зростає. Нападаюча п’ятірка другої збірної команди Радянського Союзу діє чітко, впевнено.

На 53-й хвилині центральний нападник радянської команди Зазроєв добре обіграє угорського захисника Дальнокі та б’є в лівий кут воріт. Гуйяш відбиває м’яч, але в ноги Зазроєву, який повторним ударом з десяти метрів збільшує рахунок до 2:0.

Угорські спортсмени намагаються відігратися. Проте всі їхні комбінації руйнуються захисниками і півзахисниками радянської команди. Особливо впевнено діє Голубєв. Він майже на голову нижчий на зріст від Сіладі, але виходить переможцем навіть у боротьбі за верхні м’ячі.

Угорці насилу просуваються вперед і, мабуть, тому багато грають у середині поля, де їм легше володіти м’ячем.

Радянські нападники діють стрімкими проривами. Передачі м’яча в один дотик на великій швидкості дозволяють Фоміну, Зазроєву і Ворошилову часто створювати гострі положення біля воріт угорської команди.

Йде 67-а хвилина гри. Порхунов здалеку б’є в напрямку воріт. На високий м’яч виходить Зазроєв. Удар головою. Гуйяш у кидку відбиває м’яч, але він влучає в штангу й відскакує до Короткова. Ще удар, тепер уже з трьох метрів – гол!»

Замість резюме: «Зустріч других збірних команд Радянського Союзу та Угорщини пройшла в дружній обстановці й завершилася перемогою радянських спортсменів із рахунком 3:0». І – доповнення до нього від київської газети «Радянський спорт» (майбутньої «Спортивної газети»): «Десятки тисяч глядачів тепло вітали переможців».

Про те, наскільки «дружнім» був прийом гостей із Радянського Союзу, багато років потому розповів в одному з інтерв’ю колишній захисник «Динамо» Попович. Зрозуміло, час бере своє, і в розповіді на той момент уже літнього Тіберія Ладиславовича виявиться багато неточностей. Скажімо, він переконаний, що в Москві того дня грав молодіжний склад збірної Угорщини, а в Будапешті – сама «основа» віце-чемпіонів світу. Згадує пораду керівника радянської делегації Валентина Гранаткіна щодо нейтралізації Шандора: «Я на чемпіонаті світу бачив, що може зробити Шандор, якщо йому дати розгулятися! Гравець він феноменальний!»

undefined

● Карой ШАНДОР (у білому) рветься до воріт другої збірної СРСР. Праворуч Віталій ГОЛУБЄВ, ліворуч Михайло МИХАЛИНА

Шандор виступав-таки на світових першостях, але... в 1958 і 1962 роках. Утім, не про це зараз мова. Навіть попри всі можливі перекручення та особисті інтерпретації, розповідь Поповича – надзвичайно цікава. Наведемо найхарактерніші моменти.

«Поселили нас у «Гранд-отелі». Розібрали валізи, вмилися з дороги, спустилися в хол. А там – іде гра «по-крупному»: народ у карти ріжеться. Придивилися: серед картярів – мало не вся угорська команда. На столиках – ром, коньяк, пиво... Поки вони отак два дні «готувалися», ми встигли провести чотири тренування.

Наступного дня в холі – та сама картина: карти на столах, угорці, побувавши на нашому тренуванні,  діляться враженнями від «колгоспних» фінтів, знущаються над неточними ударами по воротах, хваляться. Хтось, перекидаючи чарку рому, каже: «Треба цим комуністам надавати по дупі!». Цибор заспокоює: «Не переживайте – ми й не таких бачили: хіба росіяни вміють грати в футбол!»

Ми все це хутко переказали Ошенкову. А він нам: «Ви ж тільки не дайте їм дізнатися, що угорську розумієте! Ані пари з вуст. А самі – слухайте!..»

Нарешті за дві години до гри угорці з’явилися на стадіоні. Перевдяглися, попили кави, пропустили по 50 грамів рому – привели себе в емоційний стан. Ми готувалися потихеньку.

За десять хвилин до початку матчу в роздягальню зайшов Андропов – посол СРСР в Угорщині: «Хлопці, встаньте, будь ласка». Відчиняються двері і «вкочується» Ракоші, генсек угорського ЦК партії. Товстенький, з великою круглою головою – копія Микита Сергійович Хрущов. «Хлопці, я вас вітаю! – чистою російською. – Сподіваюся, ви сьогодні нашим орлам наб’єте. Але майте на увазі: я зараз від них вимагатиму того ж!» І «викотився» в коридор...

Зіграли гімни. Під час угорського – всі 90 тисяч співали. Коли пішли перші акорди «Союзу непорушного», почався оглушливий свист, який не припинявся до самого кінця! «Бий комуністів!» – скандували трибуни...»

За словами Поповича, господарів настільки розлютила поразка, що персонал готелю відмовився годувати збірну СРСР вечерею. І, мовляв, тільки втручання Гранаткіна, котрий зв’язався з посольством, не дозволило переможцям залишитися голодними. Ба більше – невдовзі учасники матчу з обох сторін опинилися за одним загальним столом. Там угорці й дізналися, що серед суперників вистачає тих, хто прекрасно чув і розумів усю «гостинність».

Коли Попович під час бенкету раптом перейшов на рідну для нього угорську, а згодом до розмови долучилися ще й Ернест Юст із Михайлом Команом, мадяри загомоніли: «То ми, виявляється, своїм програли!»

Дарма, що Коману (одним із прізвиськ якого було... Пушкаш) не дали шансу відзначитися на «Непштадіоні» – він помстився... «Спартаку». Саме він став головним героєм кубкової зустрічі з «червоно-білими», нокаутувавши тих і забезпечивши путівку до чвертьфіналу.

«Зіграйте як у Будапешті!» – наполягав у перерві того поєдинку Ошенков. І хлопці його почули. Залишивши чемпіонів за бортом кубкового турніру, кияни згодом подолали ще й московських армійців і «Зеніт», а в фіналі – єреванський «Спартак».

Хтозна, можливо, остаточна впевненість у своїх силах прийшла до майбутніх володарів трофея саме на будапештському «Непштадіоні», де й окрім Поповича з Команом і Юстом вистачало персон і речей символічних, навіть у чомусь пророчих.

Усього кілька хвилин, як стверджує згаданий уже звіт «Советского спорта», провів проти угорців В’ячеслав Соловйов, приписаний до «Трудових Резервів». Останній свій матч за «Торпедо» 29-річний футболіст зіграв кількома тижнями раніше, тож, виходить, активну кар’єру він завершив саме в команді Олега Ошенкова!

За кілька років молодий тренер В’ячеслав Соловйов змінить свого більш досвідченого колегу біля керма київського «Динамо». Він прийме команду, зліплену Ошенковим і вже майже готову до нових злетів, довершить процес її становлення і приведе до першого чемпіонського «золота» в 1961-му...

На фото вгорі. Збірна СРСР перед матчем у Будапешті 26 вересня 1954-го. Зліва направо: Попович, Михалина, Фомін, Коротков, Ворошилов, Порхунов, Іванов, Карпов, Голубєв, Макаров, Зазроєв.

27 сентября 2019 16:35







Материалы по теме

Ретро. Как Джорджеску, Луческу и Чаушеску за «Золотые бутсы» боролись
19 декабря 2018 11:00


Ретро. Лев, куры и «интересные идеи»
7 декабря 2018 10:00


Ретро. Лобановский, «Динамо» и филькины грамоты Спорткомитета СССР
13 ноября 2018 20:00


Ретро. Как Пражская весна оставила киевское «Динамо» без Кубка чемпионов
22 августа 2018 11:55


Ретро. Как киевскому стадиону запрещали быть 100-тысячником
4 октября 2017 14:35


Ретро. Как киевское «Динамо» чемпиона чемпионов обыграло
21 сентября 2017 22:00


Ретро. Как киевское «Динамо» Америку открывало. Трижды...
19 января 2016 19:05




Комментарии


Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.

Регистрация, Вход



Поделиться

РЕТРО. ЧМ-1954. Швейцария

 

30 мая 2014 08:20

ЧМ-1954. Финал. Венгрия - Германия. Обзор

 

30 мая 2014 08:18

Кубок СССР 1954. Динамо Киев - Спартак Ереван

 

05 июля 2012 16:25